Не сказать, чтобы часто - подходят на улице люди,
И не больше, ни меньше - о Боге хотят говорить.
Лишь четыре вопроса им надо задать, без прелюдий,
Чтоб понять - как, чему они будут сейчас вас учить.
"Вы кого проповедуете?" Христа - так я с вами!
Он Сам Бог, Он за нас умирал и для нас же воскрес!
Всю хвалу, благодарность Ему не оформить словами,
С покаянием открылась дорога до самых Небес.
Вопрос следующий: "Что же вы предлагаете людям,
Чьи сердца так нуждаются в истине, мире сейчас?"
Ведь кругом прокуроры различных мастей или судьи,
Заключения их для людей, как удушливый газ.
Вопрос третий: "На что опираетесь вы в жизни с Богом?
На Святое Евангелие или Библию - Слово Его?"
Книг красивых для тела, души или духа так много
Христианская вера - от Слова Того, Кто Любовь.
И четвертый вопрос: "А вы сами-то счастливы в Боге?
Есть ли чувство свободы и радости здесь, на земле?"
Если "да" - собеседник на правильной, верной дороге,
Его братом назвать иль сестрой мне отрадно вполне!
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 1281 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
