Знакомьтесь, Это - Бог
- Звучит, быть может, глупо, даже дерзко.
Но если бы я только мог
Так говорить любому человеку.
Господь Иисус сказал: «Идите
И научите все народы
И каждому благую весть несите».
А сердце вторит Ему строго:
Так что же ждать? Иди скорей к народу.
Смотри, как нивы к жатве побелели
И вспомни про трусливого Иону –
Не будь как он, но стань смелее.
Господь – твой щит, надежная опора.
Лишь на Него всем сердцем уповай.
И если путь укажет незнакомый,
Ты твердо на него ступай.
Когда же путник тебе встретится усталый,
Не подбирай красивых слов.
А сразу говори ему о главном:
«Знакомьтесь, Это – Бог...»
Комментарий автора:
«Итак, идите, научите все народы,
крестя их во имя Отца и Сына и
Святого Духа, уча их соблюдать
все, что Я повелел вам»
Матф.28:19,20
Пусть это стихотворение станет призывом для тех, кого Господь наградил даром искусного владения словом. Мы должны говорить людям о Христе, и у нас есть замечательная возможность делать это через стихи. А их можно опубликовывать не только в христианских газетах, ведь неверующие люди наверняка не читают их
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
